Сторінка:Гауптман Ґергарт. Візник Геншель. 1899.pdf/81

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
ГЕНШЛЕВА
вимикаєть ся йому.

Ох, так! То правда! Не знаю, що се є, що чоловікови всьо мусить йти на повперек. Цїлий тиждень сидить Геншель дома, а як забереть ся вже раз на хвилину, то чоловік мусить так згайнувати час.

ЮРКО.

Ну, але ми маємо нинї досить часу. Він верне назад аж в понедїлок, бачить ся.

ГЕНШЛЕВА.

Хто знає, чи се правда?

ЮРКО.

Чому се не мала би бути правда, то я хиба не знаю?

ГЕНШЛЕВА.

Що той чоловік мусить тепер сидїти дома! Давнїйше й половини не було так зле. Він був цїлими тижнями в дорозї, нинї нарікає, кат зна' як, коли мусить лише одну ніч спати поза хатою. А коли скаже, що забавить три днї, то приїде найдалї вже другого дня домів. Ну, чуєш? Мінї бачить ся, що вони вже й є. Хто-ж иньший тріскав би так з батога на оборі.

ЮРКО
слухає, потім пригноблений.

Чорти би його взяли! Кляте трісканє з батога! Чоловік ледви чи погрів ся троха. То я, бачить ся, знова буду мусїти забирати ся, що? Я думав собі справдї, що буде інакше.

Загортає плащ та бере капелюх у руки.