Цю сторінку схвалено
ВАЛЬТЕР.
Ми сидїли як-раз у коршмі, коли по малій хвилинї, прийшов твій батько, та принїс твою дївчину.
ГЕНШЛЕВА.
Се не моя дївчина!
ВАЛЬТЕР.
Сього я вже не знаю. Лише ось що знаю: Геншель має її із собою. Він пішов до твойого батька та сказав: Гожа дївчина! Потім взяв її на руки та став грати ся із нею. »Маю тебе забрати?« поспитав її нарештї і вона пристала на се.
ГЕНШЛЕВА.
Ну, а мій батько?
ВАЛЬТЕР.
Твій батько навіть не знав Геншля.
ГЕНШЛЕВА.
Чим раз лїпше! Що-ж далї?
ВАЛЬТЕР
звертаєть ся більше до Юрка.
Далї не було вже богато… Він винїс її на двір та сказав до батька: »Висаджу її на коня!« А вона все лише: »їхати, їхати!« Тодї він сїв на свойого високого Брабанта, а я мусїв йому подати спокійно дитину. Потім він сказав: »бувайте здорові« та пігнав.
ГЕНШЛЕВА.
І батько міг позволити на се?
