Ти не міг поспитати ся? — Треба поспитати ся, заки рішить ся таку річ.
Ну, я тобі щось скажу: Нинї маємо суботу. Я квапив ся кілько лише міг, тому лише, що хотїв бути дома. Гадав, що приймеш мене інакше. Ну, та хоч воно й не так, то я не можу сього змінити. Прошу тебе лише, дай мінї спокій. Чула?
Нїхто тобі його не забирав.
Ти чула? Я хочу мати спокій та більше нїщо. До того ти вже довела! Я не мав присїм лихої гадки. Ґуста умерла. Не верне вже більше. Її вже забрала собі мати; ліжко порожне; ми самі лише. Чому-ж не мали би ми забрати дївчину до себе? Я так гадаю, хоч я й не є її батьком. Та о скілько більше ти так повинна гадати, коли ти є ненькою сеї дитини.
На маєш! Вже мінї робиш закиди!
Як ти не перестанеш, то я піду на гору до Вермельскірхів та не верну цїлу ніч домів. Чи ти може хочеш прогнати мене цїлком із хати? — Я думаю все, може воно колись полїпшить ся, але воно все йде до гіршого. Я гадав, що
