Сторінка:Генеральне слідство про маєтності Лубенського полку 1729 – 1730 рр. (1931).pdf/111

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 101 —

зъ урадом, и кому колвекъ въ войскових и посполитих тамошных обывате лей (1326) отом вѣдати належатимет сим нашим ознаймуем унѣверсалом, ижъ презентовалъ нам п. Яковъ Христичъ, товаришъ знатній полку Лубен скаго премощнѣйшую великаго государа его царскаго пресвѣтлаго величе чества грамоту за служби войсковіе ему жалованную на село Нехрестовку в сотнѣ Чорнуcкoй будучое, от антецессора нашего наданное, также и на два млины Вешняки его власніе, еденъ в Бондарах на рѣдѣ Полонной о двох ко лах, а другій в Нехрестовцѣ на Трушисѣ тож одвох колах стоячіе, и про сил нашего реементарскаго потверженія. Мы теди гетманъ принявши его пана Якова Христича прошеніе за слушност, а барэѣй стосуючися до висо коповажной монаршой царскаго пресвѣтлаго величества грамоты, респектом давних его въ войску Запорожском роненных услуг помянутое село Нехре стовку и предреченніе млины Вешняки въ зуполное и спокойное ему владѣніе ствержаем симъ нашим унѣверсалом, котораго повагою варуем и пилно при қазуем, абы нѣхто зъ вишпомянутой старшины и чернѣ войскових посполи тих людей ему пану Христичовѣ въ спокойном содержанію того села Нехри стовка и реченных млинов и въ отбыранъю от людей тяглих належитого послушенства, азмлинов розмѣрових приходовъ жадной найменшой не ва жилися чинити трудности и перешкоди. Войтъ вас з посполитими села Не хрестовкы людми (: кромѣ козаков:) повинны ему яко державцы своему по прежнему всякое подданское послушенство без противносты отдавати реемен тарско упоминаемъ. Данъ въ Глуховѣ, септеврія 23 дня, 1714 року.

Звышменованный гетман рукою власною.

[131—1326] к симъ копѣямъ товаришъ значковій полку Лубенского Климъ Христичъ руку приложиль,

[133—Максимовичів].

Копіа.

39.

Его царского пресвѣтлого величества войска Запорожского полковникъ лубенскій Андрей Марковичъ.

Ознаймуемъ сим нашимъ унѣверсаломъ всѣмъ кому бы колвекъ о томъ вѣдати надлежало, а особливе пану сотниковѣ чорнускому, атамановѣ городо вому и войтовѣ тамошнему зъ протчійми урядовими, нжъ панъ Семенъ Мак симовичъ эъ вѣдома и позволенъя самого ясневелможного его милости пана гетмана отдалившиеся от канцелярій войсковой, въ которой килко лѣтъ справне, статечне и нелѣниво обиходилъся; а хотячи въ полку нашемъ ще и доживотнаго себѣ искат приятеля войсковую отправовaти службу, подалъ намъ поважній его панской велможности листъ, въ которомъ яко изволилъ его жъ велможност рейментарско предложити, дабысмо для услугъ его пана Максимовича въ канцеллярій войсковой значне роненних особливій на него имѣли респектъ; такъ мы послѣдуючи волѣ рейментарской, а надѣючися что онъ панъ-Максимовичъ въ полку нашемъ подобную якъ и въ канцеллярій вой сковой будетъ заховивати въ услугах войскових же справность, надаемъ оному ку вспартю нового господарства селце Бондарѣ въ сотнѣ Чорнуской найдуючося эо всѣми до него приналежними угодіами, въ чомъ жеби нѣхто ену жадной не важилъся чинити перешкоди; а войтъ бондаровскій 30 всѣми тамошними людми посполитими обиклое ему ж отдавалъ бы послушенство мѣти хочемъ и пилно приказуемъ. Данъ въ Ромнѣ, марта 1, pоку 1717.

У подлинномъ подписъ таковъ: Зъвишъменованій полковникъ рукою власною.

Копіа.

[1336] 39.

Его царского пресвѣтлого величества войскъ Запорожскихъ гетманъ Іоанъ Скоропадсків.