Сторінка:Генеральне слідство про маєтності Лубенського полку 1729 – 1730 рр. (1931).pdf/90

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Ознаймуемъ симъ нашимъ писаніемъ кождому потребуючему того вѣдати, а меновите пану полковниковѣ войска его царского пресвѣтлаго величества Запорозкого лубенскому, сотниковѣ и атамаьовѣ тамошнему, и всему старшому и меншему войска его царского пресвѣтлого величества Запорозкого товариству и посполству и кому колвекъ показанно будетъ сіе писаніе, ижъ стасуючися[1] мы до великаго государа нашего его царского пресвѣтлаго величества на данной грамотѣ тудежъ и од антецессоровъ нашихъ славнія памяти зешлихъ зъ того свѣта прошлихъ гетмановъ вътожъ наданнихъ унѣверсаловъ велебнимъ въ богу господиномъ отцемъ іеромонахомъ [2] ігуменомъ и въсей еже о христѣ братіи́, будучой въ монастиру Мгарскомъ, на млини Вовчанскіе, которіе честніи́ отцеве свои́мъ власнимъ коштомъ и працею тую греблю не рецѣ Волчанцѣ под селомъ Вовчкомъ займали и фундували. Вътожъ и мы потрафляючи надаемъ велебному въ богу отцу ігумену мгарскому сей нашъ унѣверсалъ зъ канцелляріи́ войсковой зъ подписомъ руки и печати нашой войсковой потверждаючи, аби вишъменнованимъ отцемъ монастира Мгарского инокомъ на той греблѣ стоячих млиновъ мелники въ отбиранию припадаючого розмѣру не были перешкодою, варуючи медницкой третой мѣрочки, а ежели козацкой служитъ, теди по половинѣ повиненъ брат. Прето по вишшемененной старшинѣ і чернѣ казацкое жадаемъ, абы не ображаючи и не нарушаючи въ наданню на монастир вишшевираженнихъ пожитковъ и зъ поссесіи́ ихъ не отриваючи, не важилися того чинити, лечъ цѣле и ненарушоне молебствуючи за его царского пресвѣтлаго величества маестатъ, и за нас войско Запороэкое, въ диспозицію онимъ оцемъ подавши, съпокойне держали и пожитковали. А если бы хто противнимъ быти мѣлъ, и честнимъ оцемъ перешкоду чинилъ, а нас тое вѣдати дойдетъ, такового на горлѣ карати обѣцуемъ, сурово приказуємъ. Данъ в Батуринѣ, генвара 8, 1670 году.

У подлинномъ подписано тако: Демянъ Ігнатовичъ, гетманъ его царского пресвѣтлого величества войска Запорозкого.

[93] Унѣверсалъ Іоана Мазепи гетмана потвердителній на кгрунта монастирскіе села Вязовокъ съ принадлежностями, Олшанку зъ вишнимъ и нижшимъ млинкомъ, луки Бернадинскіе зъ лѣскомъ и фолваркомъ занятимъ, Луку, Хитцѣ, Мгар и Пѣски (7).

Іоанъ Мазепа гетманъ зъ войскомъ их царского пресвѣтлаго величества Запорозким.

Въсей старшинѣ и черни войска ихъ царского пресвѣтлаго величества Запорозкого, а меновите пану полковниковѣ лубенскому, полковой старшинѣ, сотникамъ, атаманамъ и въсему того полку товариству, войтомъ и въсему посполству и кождому кому колвекъ о томъ вѣдати належит, симъ нашимъ унѣверсаломъ ознаймуемъ, ижъ яко иншимъ святимъ мѣсцамъ и обытелямъ для помноження хвали божой въ наданнях от прошлих антецессоровъ нашихъ и въ грунтахъ належнихъ до нихъ ствержаемъ[3] нашъ рейментарский оказалисмо респектъ; такъ особливе къ монастиреви преображенія господня Мгарскому Лубенскому маючи горливость и бачення наше, абы въ ономъ молитовъ святых офѣри богу щоденніе не уставали, але овшемъ примноженне хвали божои моглося розширати, заховуемъ при той святой обытели село Въязовокъ (:со въсѣми:) приналежитостями, село Олшанку зъ вишнимъ

  1. Написано — стусуючися.
  2. Тут залишено місце для імені.
  3. Це слово виправлено и прочитати його важко, але очевидно тут мусить стояти — ствержаемъ.