Сторінка:Генрік Понтоппідан. Із хат. 1899.pdf/12

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

ною їхньою мрією та тайною надїєю; сею цїлею поставили собі: стати колись вільними людьми на вільній землї.

Їхнї низькі, зелено-помальовані ворота відчинювали ся перші іще перед ранїшнїм сьвітом, зачинювали ся останні під ніч. В півднї, коли сонце жарило та иньші спали, в дощ і бурю вони працювали без віддиху то у полї то у городї… товкли камінє, садили плоти, обтрясали цьвіти. У найбільше понурі днї можна було бачити точно у четвертій годинї досьвіта червону полумінь сьвічки, що падала із їхнїх вікон на снїг.

Сидїли тут у своїй малій, низькій кімнатцї тихо, та працювали вічно з невтомимим жаром, поки не почало розвиднювати ся. Ганна пряла, Семен плїв плетїнки, або вирізував деревяні ложки. А вечерами, коли кінчив ся короткий день, читали при слабім сьвітлї пів роздїлу зі сьвятого Письма, закинь полягали спати.

У лїтї забирав їм город всї вільні хвилї. Кождий цаль землї використано тут зі знанєм і пікловитістю. Було тут богато малих, проворних приладів, що їх Семен із справжнїм таланом до механїчних робіт, який не легко подибаємо у людий слабого розуму, приладжував або до захорони дерев від вітрів, або до відстрашуваня птиць від ягід, або до зверненя сонця на цьвіти.

Та всьо то: плетїнки, деревяні ложки, мід, цьвіти, овочі — всьо до найменьщої, найпростїйшої ягідки збирали сумлїнно і Ганна прода-