Коли замерз залив, рішили покористати ся нагодою і завезти до столицї плетїнки та мітли які Семен приладив за зиму. Там надїяли ся продати їх кориснїйше чим на торзї в місточку. Ганна зможе враз і порадити ся професора, про якого чули богато і дізнати ся точно, як стоїть справа, чи поздоровшає нарештї, коли зачне пускати на дворі і надійде весна.
Одної ночі, о третій годинї, їхали при сьвітлї місяця по замерзлім заливі, та так зробили чотири милї до Копенгаґи.
Не гадали нї про що небезпечне. Коли заговорили несьміливо щось про те повітовому лїкареви, він збував їх своїм звичайним шутливим способом; виймав папіроску з уст та клав руку на їхнїм рамени:
— Любі приятелї — говорив — що тут небезпечного? Можна заколоти ся голкою та умерти, а зарубати ся мечем і жити. Тож, любі, до побаченя!
Але коли станули у великій почекальнї славного професора і глянули на сесю нужду, що розсїла ся по лавках здовж стїн, або непевним кроком посувала ся по килимі, перелякали ся нараз сильно. Дивна тишина у великій салї, блїді, налякані лиця, повітрє переповнене карбольом, як у шпитали — всьо говорило їм про смерть і про розклад.
Як звичайно затиснули ся у кутик; стояли мовчки, тримаючи ся за руки. Їхні очі стрічали ся, коли лише відчинювали ся двері до покою професора і входила або виходила блїда тїнь.
