Коли нарештї слуга виголосив їхнє число і вони станули вже в дверех, налякана Ганна зловила нараз рамя Семена, немов хотїла би вернути ся назад.
— Будьте ласка' війти і зачинити двері! — сказав професор, живий чоловік зі сивим волосєм та у білій краватцї; він стояв на серединї кімнати і витирав хустиною до носа малий знаряд.
— Чим можу служити? — поспитав, як лише увійшли та зачинили двері. При сїм глянув на них питаючим зором із під темних густих бров.
Коли Семен описав точно стан річи аж до нинїшної гостини, професор, що до сеї хвилї не зміняв постави, сховав хутко хустину у задню кишеню, показав рухом руки малу кімнатку в глубинї і попросив пациєнтку, аби пішла там і розібрала ся.
— Зараз прийду там — докинув і потер останній раз пальцем по знарядї, а потім сховав його до скринки, що стояла на столї.
Ганна спалахнула темним румянцем, глянула питаючо на Семена, я коли він, надумавши ся хвилину, притакнув головою, пішла поволи, і щезла у дверях.
Хвилину було цїлком тихо в кімнатї. Професор почав нишпорити щось у записках, на яких робив тут та там замітки. А коли оглянув ся нараз позад себе і не кажучи анї слова пішов до Ганни та зачинив за собою двері, Се-
