дити ся обережно з лїком — се дуже небезпечна річ для людий. При сїм піднїс оловець в гору, сказав кілька латинських слів і прижмурив з вдоволеня очі.
З полудня вимащено Сифа мастею; цїлий мрачний і темний вечір стояв Яків в хлїві із сьвічкою у руках і ждав дуже нетерпеливо на наслїдки.
До півночі не змінило ся на лїпше. Зьвіря лежало без руху у своїм барлозї з важко похнюпленою головою, майже зажмуреними очима і піною коло писка.
Коли упало на нього сьвітло, відмикало поволи оловяні повіки і дивило ся мутним, заголомшеним, повним болю зором.
Раз лише, коли Яків стоячи вдивлював ся в нього — піднесло зьвіря нараз голову і застогнало так глубоко, що він стрепенув ся.
Чи-ж се можливе, аби втратити його?… Була се така страшна річ, що усувала ся із під його думок — одиноке їхнє утриманє, цїле майно!… Чей-ж Пан Біг не допустить сього!… А коли вже мусить упасти на них таке нещастє, чиж не лїпше забрати їм одну дитину? За що тепер зачеплять руками, як він здохне? Чим жити муть?
Мария сидїла в хатї із зипаскою при очах і плакала розпучно. Сусїдка, що прийшла потїшати її, сидїла коло неї, кришила лоївку під печю і попивала каву, а дїти визирали блїді і зналякані поза лавок.
