сусїдки обмавляли її і висьмівали по причинї її відносин, робили се лише поза її плечима.
Одного вечера, під конець зимного падолиста панував незвичайний рух у їй норі »На Манівцях«.
Вже від сьвіта бачили люди, як Мариянна вештала ся, — дїти скакали весело по вулицї з обарянками в руках; коли змеркло ся, заблимало незвичайно сьвяточне сьвітло з поза маленьких, незаслонених вікон.
В нужденній кімнатї, у якій стеля висїла так низько, що навіть Мариянна поледво могла стояти, сидїли чотири особи на лавцї за старим, дубовим столом, на яким стояло кілька мисок із стравою і чарками.
Дві тонкі лоєві сьвічки, встромлені в порожні фляшки, кидали довгі, чорні тїни на голі стїни, а з низької тепер розпаленої кафлевої печі в середній стїнї, при який як раз стояла Мариянна з кольоровою стяжкою в затовщенім очіпку і здоймала горнець, бив жар; повітрє було сїре від диму з тютюну та густе від людських сопухів.
Одним із гостий був високий, худий, коло двайцятьчотири лїтнїй чоловік, з блїдим лицем, з довгою темною бородою і великими, темними немило блищачими очима; коло нього сидїла низька, блїда, не молодих вже лїт жінка з кучерявим, ясним волосєм і зіпсованими зубами. Крім сих двоїх, було двох сусїдів, в середньому віцї, загорнених сьвяточно.
Найстарша донька Мариянни, Якобіна »крута Біна«, сьвяткувала весїлє з глухо-нїмим, кра-
