Нараз прокинула ся в нїй пристрасна жажда любви, пізнання роскоші цїлуя і устиску. Мало не влюбила ся у сього блїдого мущину, що показував ся таким добрим для сестри і якого нещасливе калїцтво зродило у нїй велике співчутє може по части тому, що здавало ся їй немовби то сестра не відвзаїмнювала ся йому добре.
Не розуміла нїщо і з якоюсь журою, а враз і завистю думала про те, чи се правда, що, як чула, Якобіна не дуже то радо йшла замуж за нього.
Сидїла так і роздумувала над сим, коли нараз »риба« ударив пястуком у стіл і закляв, що до сто чортів, не хоче бути сьвідком весїля, на якім бракувало би божого слова.
Признали йому рацію — Якобіна подала псалтир, який мала в церкві; всї зібрали ся коло »риби« — він зловив сейчас книжку, поставив перед собою сьвічку і засьпівав першу з весїльних пісний.
Як раз зачали, не мали вже охоти кінчити. Коли лише пересьпівали перший псалом, забрали ся до другого.
І так сидїли — загріті пивом і божим словом — вливаючи у ті піснї таку силу, що стїни мало не потріскали.
В ночі, коли Трина вертала ся домів, місяць кидав млаве сьвітло на тонку, сьвіжу верству снїгу, що вкрила білим килимом землю і дахи хат. Всюди було тихо — загороди позамикані, анї вітрець не порушив великим, темним
