очеретом, в якім відбивало ся зьвіздисте небо.
Коли доходила до фіртки загороди, де служила, стрепенула ся, побачивши якогось парубка, що опер ся об мур і курив люльку.
Пізнала від разу, що се Іван, парубок сусїда, молодий, двайцятилїтнїй хлопець, з ясним волосєм, що накидав ся їй від давна вже із своєю любовю. Видно знав, що вийшла і чатував на її поворот.
Коли минала його, шепнув: »добрий вечір!« Несьвідомо пристанула і почали розмовляти.
Недавно іще минала його, як всїх; тепер, коли нараз хмара, що заслонювала місяць розплила ся і повне, ясне сьвітло упало на постать дївчини, здивував його незвичайний вираз її лиця.
Почав довбати щось коло люльки, а боком дивив ся на неї уважно.
Питав її про весїлє, про нового шваґра, про дїти Якобіни; відповідала коротко, з відверненим лицем і дивила ся байдужно перед себе.
Нарештї почав зближати ся обережно і не зводив з неї очий.
По хвилї присунув ся так, що бачив дрожачі її губи і чув віддих її филюючої груди. А коли ще блище присунув ся і вона не змінила місця, анї постави, збентежив ся сам і глянув на неї здивований.
Кров ударила йому до голови, великі уста розсьміяли ся придурковатою усьмішкою.
Нарештї відважив ся сказати:
