Хоч болїла її нога і знала, що побільшить тим свій біль, схопила ся сейчас і кривулькаючи доволїкла ся до вікна подивити ся, що се такого.
Було темно. Не могла доглянути навіть свойого власного плота, але пізнала, що кроки віддаляли ся до загороди війта.
Та як раз того самого вечера бачила, що Іван і Трина розмавляли при поєню худоби; тому рішила ся не спочати, доки не приведе всього до ладу.
Майнула їй у голові гадка, аби слїдуючих вечерів сторожити де близько, відки могла би бачити добре вікна Трини — бо що се, як раз, її вікно відчинило ся, не сумнївала ся анї хвилинки. По глубшій однак надумі залишила сю постанову признаючи її безкорисність, доки місяць буде на нові — на разї випитала дївчину, що спала разом з Триною.
Одного разу, коли побачила, як вона вертала ся з міста, закликала її до себе, посадила на лавцї, частувала кавою і розмавляла з нею так солодко і по приятельськи, що дївчина занїміла з подиву. Але коли стара виступила зі своєю справою, зачервенїла ся і нехотїла розказувати. Коли однак Олена налягала і нарештї в запалї зловила її за руку, дївчина вирвала ся і утїкла, бурмотячи, що не знає нїщо про те.
Того самого вечера дізнала ся Олена иньшою дорогою бажаної правди.
Не лише Олена слїдила сеї зими за Триною.
