Ґаздиня у якої Трина служила, давно її підозрівала, вкінцї здавало ся їй, що має цїлковите право твердити, що з дївчиною дїєть ся зле.
Вона мала вже досьвід і привикла до подїй сього рода із своїми дївчатами, тому заволїкла її раз якось до себе до комори і поспитала прямо, чи не є у відміннім станї.
Трина перечила зразу рішучо, потім сьміяла ся, але коли ґаздиня обставала при своїм, і домагала ся правди, аби могла вистарати ся на сей випадок иньшу дївчину, а нарештї загрозила, що прикличе лїкаря, Трина мусїла признати ся. На дальші питаня признала ся, що батьком будучої дитини є Іван.
Тимчасом Іван орав поле недалеко від села і свистав на перегони з першими шпаками, що почали показувати ся.
На сусїднім поли стояв другий парубок, також з плугом; посвистуючи йшов до Івана. Коли наближив ся до межі, спинив ся і крикнув:
— Поґратулювати милого спорідненя, Іване!
Іван піднїс голову, але в першій хвилї не розумів нїщо. Парубок зближив ся до нього цїлком і розказав йому, що говорять про нього на селї.
Уха почали парити Івана, а дрож пронизала решту його рїла аж до ніг.
— Брехня! — простогнав такий лютий, що той почав сьміяти ся.
— Коли брехня, то ти, до сто чортів, сам тому винен — відповів і відвернув ся з побідною усьмішкою.
