ямок, розкиненого тут та там каміня і купок тернистих корчів.
Всюди тихо докола нього. Небо похилило ся іще нище, і здавало ся, що облаки опадають понад заливом. Відси доходив де-коли глухий гук леду, що тріскав десь далеко. Всюди, куди переходив, чути було лиса — кілька разів бачив його слїди у піску — здавало ся йому навіть, що чує, як підкрадаєть ся попід тернину.
Нараз пристанув перед малою, самітною хатою, окруженою камінним обмурованєм, що запало ся також так як і вона. Впала йому у очі сеся хата не лише по причинї незвичайної своєї старости, на причуд високого, старинного даху, низьких стїн і малих, бляхою обложених вікон, яких шиби блищали всїми красками дуги, але також тому, що віяло щось нїмого, немов вигаслого від тої опущеної, забутої руїни з тих замерклих часів, засудженої на повільне знищенє.
Нїякий голос не відзивав ся із середини, не чути було нїякої признаки людського житя поза тими пустими вікнами.
Війшов до неї з цїкавости і потиснув легонько за клямку.
Двері були відчинені. Всунув голову до маленьких сїний вимащених розмоклою глиною, від якої так і віяло гнилю. Відси вели старі, тонкі двері до досить великої, порожної, низької кімнати, де порох покривав грубими верствами стіл і лавку.
