— Я, я думала… що се Пан Біг, — прошептала, все іще дрожачи зі страху.
— Ет, пусте Ельзо. Лягайте-но спокійно. Продрогли цїлком — сказала мужичка і помогла їй вільною рукою положити ся, потім обвинула добре покривалом нужденний сей кістяк.
— Не богато тут сала — замітила і вказала на худе рамя, що лежало на покривалї. — Помацяйте, прошу, руку, яка зимна! Се-ж чистий труп, правда? Їй найгірше, як змерзне, і не можна дивувати ся, бо від сього покривала не загрієш ся, а піч також не дуже гріє. Щастє, що громада утримує її, бо інакше умерла би.
Стара лежала спокійно, дивила ся упрямо своїми чорними очима на присутних і бурмотїла все:
— Я думала, що се Пан Біг.
Він станув у ногах ліжка, а коли ґаздиня розказувала далї, роззирав ся по пустій кімнатї, дивив ся на заплїснїлу кужіль, старе, надточене ліжко і смердячу солому. Нарештї упало його око на костур, що лежав коло старої в ліжку. Коли поспитав жінку, на що їй сього, засьміяла ся і сказала:
— Се на щурі та шваби, яких тут в ночи така сила, що мало її не з'їдять. Всюди повно тої поганї; як лише смеркнеть ся, лазять по цїлій хатї, навіть по сїннику і не дають їй спати. Недавно якось з'їли їй хлїб, а тямлю, що я положила його на печі. Правда Ельзо?
Стара намагала ся кивнути головою, не зводила однак очий з чужинця.
