переробив Молїєрову комедію „Амфітріон“, а перейшовши до новелї написав зараз дві прегарні річи: „Землетрясенє в Чілї“ та „Маркізу О…“ Тут нарештї, ще раз переходячи до думки зілляня Айсхіля з Шекспіром і напоєня сеї форми новим романтичним духом, він написав траґедію „Пентезілея“, в якій, як сам висловляв ся, лежить увесь біль і весь блиск його душі. Почутє власної сили змоглось у нього, віджила віра в свій талант, а одержавши в груднї 1805 р. з приватної шкатули пруської королеви Люізи малесеньку пенсийку 60 люідорів річно „для основаня незалежної екзистенциї і для заохоти до лїтературної працї“, він весною 1806 р. покинув свою посаду, бажаючи зовсїм посьвятити ся лїтературі.
Початок його нової карієри був дуже нещасливий. З разу він занедужав і мусїв лїчити ся; потім прийшла війна: нещасливі битви під Єною і Ауерштетом відразу розбили пруську державу. Кляйст забажав подати ся з Королевця до Дрезна, але по дорозї, в Берлїнї його ще з двома иншими дімісіонованими пруськими офіцерами арештували французькі власти і відіслали як воєнного бранця до Франциї, з разу до кріпости Fort de Joux, а відси до укріпленого табора в Шальонї
