менником XIX-го віку, з великим Росіянином Хведором Достоєвським.
Оповіданє „Маркіза О…“ написав Кляйст у часї свойого побуту в Королевцї; друком вийшло воно в р. 1808 у випуску Кляйстового журнала „Phöbus“ за лютий. Воно викликало дуже неоднакове вражінє: дехто, прим. голосний тодї Ґенц, бачив у ньому неначе зразок у Декамерона і ремствував на його поміщенє; особливо остро против Кляйста виступали за сей твір деякі більш або менше підстаркуваті панни, називаючи оповіданє „огидним,“ „довгим і нудним“ і впевняючи, що „жадна женщина не може читати його без румянця стиду.“ Натомісь иньші не скривали свойого подиву, а співредактор „Феба“ Адам Міллєр говорив про „моральну високість“, про „королївську правдивість та незрівнану штуку малюнка“ сеї історії. Отся штука мальованя характерів без властивої характеристики, самими дїлами та поступками даної особи, чинить Кляйстову новелю ще й доси взірцевою. „Загальне збаламученє почутя, доконане через ненормальну та невияснену подїю, надало всїм характерам сього твору дуже різкі й виразні обриси — прегарна нагода для психольоґа Кляйста, виявити з артистичною роскішю всю свою бистроумність на
