стом, нїби прихапцем узятим із якоїсь анекдоти, зраджує нам усе внутрішнє житє поета“.
Що до жерел, із яких черпав Кляйст мотиви сього оповіданя, в нїмецькій науцї зібрано досить вказівок. Сам автор подаючи зміст того нумеру Phöbus'а, де було надруковане його оповіданє, додав при титулї увагу, що воно „взяте з правдивого факту, але подїя з півночи перенесена на південь“. Подібний факт став ся 1806 в Гайдельберзї; його героєм був професор тамошнього унїверсутету Вайденбах. Але вже перед тим знаходимо подібний мотив, оброблений новелїстично одною дамою в Бекерових „Erholungen“ 1805 р. Пошукуваня в старшій лїтературі виказали паралєльні оповіданя і у Руссо, і у Монтеня, і у Сервантеса, і в „Cent nouvelles“ панї Ґомец[1]. Та про те треба сказати, що жаден із сих авторів не зробив із сеї теми твору, що міг би хоч по троха видержати порівнанє у Кляйстовою новелею.
Переклад скрутної і в високій мірі оріґінальної прози, якою написаний отсей твір, був дуже нелегким завданєм, тим
- ↑ Ті паралєлї зібрано в Цоллїнґовій передмові до Кляйстових оповідань у Кіршнеровій Deutsche Nationallitteratur, том 50, стор. IV–IX.
