кою, що з дїтьми бігла в низ по сходах, крикнула їм, аби держали ся разом і сховали ся в долїшнї склеплені покої; та ґранат, який саме в тій хвилї луснув у домі, довершив у ньому цїлковитого безладя. Маркіза з обома своїми дїтьми вибігла на переднє подвірє замку, де в найгорячійщій битві блискали вже вистріли крізь пітьму і прогнали її, безтямну, куди має дїти ся, назад до горючого будинка. Тут, коли власне хотїла вибігти заднїми дверима, на лихо наскочила купка ворожих стрільцїв, які побачивши її нараз утихли, повішали карабіни через плечі і з огидними жестами повели її з собою. Даремно маркіза, шарпана то туди то сюди нелюдяною шайкою, серед якої йшла задля неї передирка, кликала на поміч своїх служниць, що тремтячи тїкали крізь фіртку. Її поволікли на заднє замкове подвірє, і серед огидного шарпаня вона вже мала впасти на землю, коли прикликаний жіночим вереском показав ся росийський офіцер і шаленими ударами розігнав собак, ласих на такий рабунок. Маркізї він видав ся ангелом із неба. Ще остатнього озьвірілого насильника, що держав у обіймах її струнку стать, він ударив рукоятю меча в лице, так що сему кров бризнула з рота і він
