чи не перенести ся до комендантових дібр, до чого маркіза мала велику охоту; та що полковник не любив сїльського жита, то сїм'я наняла дім у містї і урядила ся в ньому на постійне помешканє. І все вернуло до давнього порядку. Маркіза знов узяла ся до давно перерваного навчаня своїх дїтий, а в вільних хвилях заглядала до своєї малярської робітнї та до книжок, коли нараз, звичайно здорова як богиня, почула кілька разів напади якоїсь слабости, що цїлими тижнями робила її нездібною до товариського житя. Її нудило, сьвіт крутив ся, робило ся млісно і вона не знала, що думати про сей дивний стан. Одного ранку, коли сїм'я сидїла за чаєм а батько на хвилю вийшов із кімнати, мовила маркіза, прокидаючись із довгої нетями, до своєї матери:
— Колиб якась жінка сказала менї, що має таке почутє, як я тепер доторкаючись отсеї чарки, то я-б у своїй душі подумала, що вона при надїї.
Панї Ґ… сказала, що не розуміє її. Маркіза вияснила ще раз, що власне в отсїй хвилї мала таке почутє, як тодї, коли ходила вагітна своєю другою дочкою. Панї Ґ… мовила, що вона певно вродить ґенїя фантазиї, і засьміяла ся. „А бодай Морфей“, — додала маркіза, — „або якийсь
