сон із його товариства був би його батьком“ — і також обернула се в жарт. Та ось увійшов полковник, розмова перервала ся, а що маркізї за кілька день полекшало, то вся та справа пішла в забутє.
Швидко потім, як раз в пору, коли й надлїсничий Ґ…, син коменданта, гостив у домі, вся сїм'я зазнала дивовижного страху почувши, як льокай увійшов до покою і заповів прибутє ґрафа Ф…
— Ґраф Ф..! — скрикнули батько й дочка нараз; усї онїміли з зачудуваня. Льокай запевнив, що бачив і чув як слїд і що ґраф уже стоїть і жде в передпокою. Комендант зараз схопив ся сам відчиняти йому і він увійшов, гарний як молодий бог, хоч троха блїдий на лицї. Коли минула сцена невимовного зачудуваня і ґраф на закиди родичів, що аджеж він небіжчик, запевнив їх, що жиє, звернув ся сей з дуже зворушеним лицем до дочки, і його перше питанє було, яке її здоровлє? Маркіза запевнила, що дуже добре і хотїла лише знати, як він вернув до житя? Та він, не попускаючи свойого предмету, відповів: що вона не сказала йому правди, на її лицї видно слїди дивної втоми; хиба все омиляє його, або вона таки нездорова й терпить щось. Маркіза, добре настроєна сердечністю, з якою він промовляв, від-
