Сторінка:Генріх Кляйст. Маркіза О... Переклад з передмовою Івана Франка (1903).pdf/31

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

повіла: ну, так, сю втому, коли хочете, можна вважати слїдом хоровитости, що долягала їй перед кількома недїлями; та вона не лякаєть ся, щоб се мало якісь дальші наслїдки. А на се він спалахнувши радістю відповів: „І я не лякаюсь!“ і додав, чи хоче вона вийти за нього замуж? Маркіза не знала, що й думати про таке поводженє. Вона вся облита румянцем зирнула на свою матїрь, а ся заклопотана на сина й батька; тим часом ґраф, станувши перед маркізою і взявши її за руку, немов би хотїв поцїлувати її, повторив: чи вона зрозуміла його? Комендант мовив: чи він не ласкав сїсти? і чемно, хоч і з троха поважним виразом подав йому крісло. Полковниця мовила:

— На правду, ми готові подумати, що ви дух, поки нам не виясните, як ви воскресли з могили, в яку вас зложено в П…?

Ґраф сїв, пустивши руку дами, і відповів, що під тиском обставин мусить говорити коротко; смертельно раненого в груди його занесли до П… і там він кілька місяцїв боров ся зі смертю; весь той час панї маркіза була його одинокою думкою; він не може й висловити тої роскоші і того болю, що зливали ся в тім образї; нарештї видужавши він знов вернув до