Сторінка:Генріх Кляйст. Маркіза О... Переклад з передмовою Івана Франка (1903).pdf/36

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

на якийсь час щастєм своєї присутности, і все иньше якось то буде.

Ґраф сидїв хвилю і, бачилось, шукав, що йому робити. Потім устаючи і відсуваючи крісло мовив, що скоро й сам мусить признати передчасними ті надїї, з якими вступив до сього дому і коли сїм'я — чого він не може взяти їй за зле — обстає при близшім познайомленю, то він відішле свої депеші до головної кватири до З…, щоб їх переслали ким иншим, а сам прийме ласкаві запросини і лишить ся на кілька тижнїв гостем у сьому домі. Потім, держачи крісло в руцї і стоячи біля стїни, він іще ждав хвилину і глядїв на коменданта. Комендант відповів, що йому було би дуже жаль, як би пристрасть до його дочки, яка, здаєть ся, опанувала його, стягла на нього дуже поважні неприємности; та про те йому се знати, що може чинити, а чого нї; нехай відсилає депеші і займе призначені для нього покої. При тих словах видно було, як ґраф поблїд, з пошаною поцїлував матїрь у руку, вклонив ся всїм иньшим і віддалив ся.

Коли вийшов із покою, не знала сїм'я, що й думати про сю появу. Мати казала, що чейже се неможливо, щоб він депеші, з якими їде до Неаполя, схотїв відсилати