вої подорожі до Константинополя; а що в крайнїм разї він наважив ся мельдувати ся хорим, то запевнив, що коли не спинять його непереможні перешкоди, то він за яких чотири до шість тижнїв нехибно буде в М… Тут стрілець повідомив, що повіз запряжений і все готове до від'їзду. Ґраф узяв капелюх, станув перед маркізою і взяв її за руку.
— Тепер, Джулїєто, — мовив він, — я по троха заспокоєний, — і вложив свою руку в її, — хоча моє найгорячійше бажанє було ще перед від'їздом узяти шлюб з вами.
— Шлюб! — скрикнули всї члени сїм'ї.
— Шлюб, — повторив ґраф, поцїлував маркізу в руку, і коли ся запитала, чи він не божевільний, відповів: — Прийде такий день, що ви зрозумієте мене!
Сїм'я хотїла розсердитись на нього, але він зараз як найщирійше попрощав ся з усїми, просив їх не думати далї про сї слова і від'їхав.
Минуло кілька тижнїв, у яких сїм'я з дуже неоднаковими почуванями дожидала кінця сеї дивної пригоди. Комендант одержав від ґенерала К…, вуйка ґрафового, чемне письмо; сам ґраф писав із Неаполя; розвіди засягнені про нього
