дїтий; навіть твоє, моя ріднесенька, не може бути чистїйше. А про те прошу тебе, вели менї покликати повитуху, щоб я переконала ся, що́ в тім правди і вспокоїла ся будь що буде.
— Повитуху! — скрикнула панї Ґ…. з обуренєм. — Чисте сумлїнє і повитуха!
І слова застрягли їй у горлї.
— Повитуху, найдорожша мамочко, — повторила маркіза опускаючи ся перед нею на колїна, — і то в сїй хвилинї, а то менї доведеть ся одуріти.
— О, дуже радо, — відповіла полковниця, — тілько прошу відбувати злоги не в моїм домі. — І при сьому встала і хотїла вийти з покою. Та маркіза сунучись за нею з розпростертими руками, впала зовсїм на лице і обхопила її колїна.
— Коли бездоганне житє, — скрикнула вона, і біль додав її проречистости, — житє ведене по вашому взірцю дає менї право на вашу пошану, — коли в вашій груди промовляє за мною бодай материнське почутє хоч доти, доки моя вина не буде виказана ясно як сонце, — о, то не покидайте мене в отсих страшенних хвилях!
— Але щож так занепокоює тебе? — запитала мати? — Чи нїчого більше,
