— Джулїєто! — скрикнула мати з невимовним болем. — Зараз відкрий менї все і назви батька!
І ще, бачилось, готова була до поєднаня. Та коли маркіза сказала, що вдуріє, то мати встаючи з софи, мовила:
— Іди, йди! Ти нїкчемниця! Будь проклята година, коли я вродила тебе!
І вийшла з покою.
Маркіза, якій знов потемнїло в очах, притягла повитуху до себе і поклала, сильно тремтячи, її голову собі на груди. Зломаним голосом запитала її, якими дорогами ходить природа? і чи можливе несьвідоме зачатє? Повитуха всьміхнула ся, розвязала на нїй хусточку і сказала, що у панї маркізи мабуть не заходить такий випадок. Нї, нї, відповіла маркіза, вона зачала сьвідомо, але рада би так загалом знати, чи така поява трапляєть ся в царстві природи? Повитуха відповіла, що крім пресьвятої Дїви се ще не трапилось анї одній жінцї на землї. Маркіза трясла ся чим раз дужше. Їй здавало ся, що вона в тій хвилї зляже, і просила акушерку, притискаючи її до себе з судорожним переляком, щоб не покидала її. Повитуха заспокоїла її. Запевнила, що до злогів іще досить далеко, подала їй способи, як у таких випадках
