можна берегти ся людського поговору, і додала, що все ще буде добре. Та що ті потїшаня для нещасливої дами були зовсїм немов шпиганя ножем у груди, то вона перемогла себе, сказала, що їй лїпше, і просила свою порадницю, щоб віддалила ся.
Ледво акушерка вийшла з покою, коли їй доручено лист від матери, яка висловила ся так, що „пан Ґ… бажає при таких обставинах, щоб вона забрала ся з його дому; посилає їй при тім папери, що належать до її маєтку, і надїєть ся, що Бог ощадить йому горя бачити її ще раз.“ Лист був мокрий від слїз, а в куточку було замазане слово: диктований. Маркізї біль бризнув із очий. Гірко плачучи над помилкою своїх родичів і над неправедливістю, якої допускають ся ті чесні люди, вона пішла до покоїв своєї матери. Сказано, що вона у батька; вона хитаючись пішла до батькових покоїв. Заставши двері замкнені, вона впала коло дверий, ридаючи й голосно кличучи всїх сьвятих на сьвідків своєї невинности. Пролежала так уже кілька мінут, коли з покою вийшов надлїсничий і з запаленїлим лицем мовив до неї, що чейже чула, що комендант не хоче бачити її. Маркіза сильно хлипаючи скликнула: „Мій любень-
