батькови, що може прийти й застрілити мене, але не зможе видерти менї моїх дїтий.
І узброєна всїми гордощами невинности взяла дїтий, а що брат не важив ся спиняти її, занесла їх до повоза і відїхала.
В тім гарнім висилку пізнавши себе саму, вона раптом, немов власною рукою піднесла себе з тої безоднї, в яку зіпхнула її доля. Трівога, що шарпала її груди, улягла ся, скоро виїхала в чисте поле; вона часто цїлувала дїтий, сю свою любу добичу, і з великим задоволенєм думала про те, яку побіду віднесла над своїм братом силою свойого безневинного сумлїня. Її розум, сильний на стілько, що не розбив ся в її дивнім положеню, тепер піддав ся зовсїм великому, сьвятому та невиясненому устроєви сьвіта. Вона зрозуміла неможливість переконати свою сїмю про свою невинність, зрозуміла, що мусить вибити собі се з голови, коли не хоче пропасти, і ледво минуло кілька днїв по її приїздї до В…, а вже її біль до разу уступив місце геройській постанові — узброїтись гордістю против нападів сьвіта. Вона постановила замкнути ся зовсїм у власне нутро, з виключною пильністю заняти ся вихованєм своїх обох дїтий і плекати
