сив його до свойого покою і по короткім привитаню запитав його, чи знає, що трапило ся в часї його неприсутности в домі коменданта. Ґраф поблїд на хвилю і відповів: нї. Тодї надлїсничий повідомив його про ганьбу, яку нанесла маркіза цїлій сїм'ї, і розповів йому все, що вже знають наші читачі. Ґраф ударив себе долонею по чолї.
— Чому роблено менї стілько перешкод! — скрикнув він, сам себе забуваючи. — Коли б ми були взяли шлюб, то не булоб нам сорому анї всього того лиха!
Надлїсничий витріщив ся на нього і запитав, чи він настілько шалений, що ще бажає шлюбу з сею негідницею? Ґраф відповів, що вона варта більше, як увесь сьвіт, який так гордує нею; що він вповнї вірить її запевненю про її невинність; і що ще сьогоднї поспішить до В… і повторить їй своє предложенє. І він зараз ухопив капелюх, поклонив ся надлїсничому, який уважив його зовсїм позбавленим глуздів, і пішов.
Він сїв на коня і погнав до В… Коли злїз із нього край брами і хотїв війти на подвірє, сказав йому придверник, що панї маркіза не приймає анї живої душі. Ґраф запитав, чи сей наказ, виданий для чужих, доторкає також приятеля
