чайнім положеню, лагідно обняв рукою її любий стан.
— Відки, пане ґрафе? Чи се можливо? — запитала маркіза і несьміло глядїла на землю перед себе.
Ґраф сказав: „Із М…“ і легесенько притулив її до себе, — крізь задню фіртку, яку власне я застав відчинену. Я надїяв ся одержати ваше пробаченє і війшов.
— Чиж в М… не сказано вам — ? — запитала вона і ще не ворухнула ся в його обіймах.
— Усе, люба моя, — відповів ґраф. — Але зовсїм переконаний про вашу невинність —
— Як! — скрикнула маркіза, встала і випручала ся від нього, — і ви приходите не вважаючи на се?
— На перекір сьвітови, — мовив він задержуючи її, — на перекір вашій сїм'ї і навіть на перекір отсїй любій появі! — І при тім витиснув мягкий поцїлуй на її груди.
— Геть! — скрикнула маркіза.
— Такий певний, Джулїєто, — мовив він, — як колиб я був всевідучий, як колиб моя душа жила в твоїй груди.
— Пустїть мене! — скрикнула маркіза.
