— Я прийшов — мовив він і не пускав її, — повторити своє предложенє і з ваших рук, коли захочете вислухати мене, приняти долю блажених.
— Пустїть мене! Зараз! — кричала маркіза. — Наказую вам! — і силою вирвала ся з його рук і втекла.
— Люба! Прекрасна! — шептав він устаючи знов і йдучи не нею.
— Чуєте? — крикнула маркіза, відвернула ся і тїкала від нього.
— Лиш одно таємно вишептане слівце! — мовив ґраф і швидко вхопив її гладку руку, що тут же висмикнулась йому.
— Нїчого не хочу чути! — відповіла маркіза, пхнула його сильно в груди, вибігла на терасу і щезла.
Він вибіг уже до половини рампи, щоби будь що будь добути ся у неї вислуханя, коли двері перед ним затріснено і ретязї зо стуком з безтямним поквапом закалатали перед його кроками. Якусь хвилю, не знаючи що чинити при таких обставинах, він стояв і надумував ся, чи не влїзти отвореним боковим вікном і чи не йти до своєї мети, доки не осягне її; та хоч і як важко з усяких оглядів було йому вертати, сим разом, здавалось, вимагала сього конечність, і лютий на себе, що випустив
