Коли прибула до віллї, сказав їй придверник, що до панї маркізи не допускає нїкого. Панї Ґ… відповіла, що знає про се зарядженє, але про те нехай лише він іде і завідомить її про приїзд полковницї Ґ… На се той відповів, що се нї на що не здасть ся, бо панї маркіза не говорить нї з ким на сьвітї. Панї Ґ… відповіла, що з нею певно буде говорити, бо вона її мати, і нехай лише він не отягаєть ся і йде сповнити, що йому велять. Та ледво ще придверник війшов до дому для сеї, як думав, таки даремної проби, коли, побачив, як маркіза вибігла з дому, поспішила до брами і впала на колїна перед повозом полковницї. Панї Ґ… за підмогою свого стрільця вийшла з повоза і не без деякого зворушеня підняла маркізу. Маркіза, переможена чутями, похилила ся низько до її руки і рясно проливаючи сльози повела її з пошаною до покоїв свойого дому.
— Моя найдорожша мамо, — мовила посадивши її на софі, а сама ще стояла, перед нею та обтираючи собі очи, — що се за щасливий випадок, якому завдячую вашу неоцїнену появу?
Панї Ґ… сказала, нїжно обіймаючи дочку, що хотїла їй лише сказати, що при-
