Ми не знаючи, що думати про се, взиваємо його, щоб говорив. Тодї він мовить: що сумлїнє не дає йому спокою, що він той огидник, який ошукав паню маркізу і мусить знати, як судимо про його злочин, а коли має впасти на нього пімста, то він сам прийшов піддатись їй.
— Але хто? хто? хто? — мовила маркіза.
— Як сказано, — говорила далї панї Ґ…, — молодий, зрештою добре вихоханий чоловік, по якім ми нїколи б не надїяли ся такої підлоти. Та ти не лякай ся, моя доню, коли довідаєш ся, що він з низького стану і зовсїм позбавлений вимогів, яких би в усякім разї треба жадати від твойого мужа.
— Все одно, моя наймилїйша мамо, — мовила маркіза, — зовсїм негідним він не може бути, коли вперед кинув ся вам до ніг, нїж менї. Але хто се? хто? скажіть менї лише, хто?
— Ну, отож, — відповіла мати, — се стрілець Лєопардо, якого батько виписав із Тиролю, і якого я, як ти бачила, вже привезла з собою, щоби представити його тобі як жениха.
— Лєопардо! стрілець! — скрикнула маркіза і з виразом розпуки притиснула руку до чола.
