— Чого злякала ся? — запитала полковниця. — Маєш причини сумнївати ся?
— Як? де? коли? — запитала маркіза змішана.
— Се, — відповіла ся, — він хоче виявити лише тобі. Говорить, що сором і любов чинять йому неможливим обяснити се кому иньшому крім тебе. Та коли хочеш, то отворимо передпокій, де він з битєм серця дожидає закінченя; і поки я віддалю ся, попробуй видобути з нього його тайну.
— Боже, батьку мій! — скрикнула маркіза, — раз у південну спеку я була заснула, а коли прокинула ся, бачила, як він віддаляв ся.
І при сьому своїми дрібними руками затулила своє лице облите краскою сорому.
При тих словах мати кинула ся перед нею на колїна.
— О моя доню! — крикнула вона, — о ти сердешна! — і обняла її руками. І — я підлячка! — і укрила своє лице на її поділку.
Маркіза запитала стрівожена:
— Що вам, моя мамо?
— Аджеж знай, — мовила ся, — о ти чистїйша від ангелів, що в усїм тім, що я тобі говорила, нема нїчогісїнько