правди; що моя зопсована душа не могла вірити в таку невинність, якою ти осяяна, і що менї треба було аж сеї огидної хитрости, щоб переконати ся про се.
— Моя найдорожша мамо! — скрикнула маркіза і повна радісного зворушеня похилила ся над нею і хотїла піднести її. Але ся відповіла:
— Нї, швидше не встану від твоїх ніг, доки менї не скажеш, чи можеш пробачити менї низькість мойого поводженя, ти прекрасна, надземна!
— Я вам пробачити, моя мамо! Встаньте! — скрикнула маркіза, — заклинаю вас!
— Чуєш, — мовила панї Ґ…, — хочу знати, чи можеш іще любити і так щиро поважати мене, як доси?
— Моя обожана мамочко! — скрикнула маркіза і й собіж упала на колїна перед нею. — Пошана і любов нїколи не уступали з мойого серця. Хтож міг довіряти менї серед таких нечуваних обставин? Яка я щаслива, що ви переконали ся про мою бездоганність!
— Тепер, моя найлюбійша дитино, — мовила панї Ґ…, встаючи при помочи дочки, — буду носити тебе на руках. У мене відбудеш злоги; навіть як би я мала від тебе ждати молодого князенка,
