задушена думками урвалась її мова. Вона несхитно вперла зір у ґрафа і повторила:
— Прошу тебе, Джулїєто! — і потягла її за собою, — когож властиво дожидали ми?
Маркіза обертаючись нагло крикнула; Ну? Аджеж не його? — І зором заіскреним мов блискавка вдарила в нього, тимчасом як по її лицї перебігла смертельна блїдість. Ґраф припав перед нею на колїно; права рука опочивала на його серцї, голова злегка була склонена на груди, — оттак він стояв і запаленївши ся глядїв у низ перед себе і мовчав.
— Когож иншого? — мовила полковниця ледво дишучи, — кого иншого, ми безглузді, як не його?
Маркіза стояла над ним мов остовпіла і мовила: — Моя мамо, я одурію!
— Ти дурна, — відповіла мати, прихилила її до себе і шепнула їй щось до вуха. Маркіза обернула ся і затуляючи обома руками лице повалила ся на софу. Мати скрикнула:
— Нещасна, чого тобі треба? Що таке стало ся, на що ти не була приготована?
Ґраф не відступав від полковницї; все ще стоячи на колїнах він узяв крайнїй крайчик її сукнї і цїлував його.
