Даремно вони силкували ся вивідати у маркізи причину її дивовижного поводженя; вона лежала в сильній горячцї, не хотїла анї чути нїчого про шлюб і просила лишити її саму. На питанє, чому так нагло змінила свою постанову і що робить їй ґрафа ненависнїйшим, як кого иншого, вона видивила ся на батька великими очима і не відповіла нїчого. Полковниця мовила: чи вона забула, що вона при надїї? А на се вона відповіла, що в отсьому випадку мусить думати більше про себе, нїж про свою дитину, і ще раз, покликаючи на сьвідків усїх сьвятих і ангелів запевнила, що до шлюбу з ним не стане. Батько, бачучи очевидно її в надмірному роздражненю, сказав, що вона мусить додержати свойого слова; вийшов від неї і по відповідному листовному порозуміню з ґрафом зарядив усе потрібне для шлюбу. Він предложив ґрафові шлюбний контракт, по якому сей зрікав ся всїх прав мужа, а натомісь підіймав ся всїх обовязків, яких би зажадано від нього. Ґраф відіслав аркуш, увесь змочений слїзми, зі своїм підписом назад. Коли комендант другого дня рано подав сей папір маркізї, її душа була вже троха вспокоєна. Вона прочитала його кілька разів, сидячи ще в ліжку, зложила його
