Конечну потребу цілковитої незалежности України пізнала більшість самих партійних комуністів-Українців в КПБУ. І російський комуністичний центр, боячися, щоб „незалежники на всеукраїнському партійному з'їзді не осягнули більшости і не перевели дотичноï ухвали, зарядив звісну „чистку партії“, підчас якої викинено з партії в укр. областях до 60% комуністів як „неблагонадежних.“ А є між тими викиненими старі, свідомі, дійсно ідейні комуністи, що за царського режіму більшу половину свого життя перебули в тюрмах або на Сибірі, — однак тільки одну мають ваду, а це: не можуть погодитися з російським імперіялізмом хоть би в комуністичній формі…
В виду того твердити, що не улягає сумніву, що „вже перший з'їзд робітничих селянських делєґатів Східної Галичини ухвалить злуку з радянською Україною“ („Наш Стяг“) — значить свідомо обдурювати себе і других. Коли російські комуністи могли викинути з партії 60% Українців, то що перешкодить таким вправним в кровавих виборчих надужиттях і махінаціях Полякам викинути хоч би й 80% і 90%, наколи вони з польського імперіялістичного становиска окажуться в партії чи на з'їздах небажаними? І є сотки других способів, особливо при диктатурі та терорі
