Сторінка:Герасимович. Життя й відносини на Радянській Україні. 1922.pdf/102

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

з центра, — щоб не допустити небажаних елєментів до голосу а не то до влади… — А впрочім сам же орґан польської секції III. Інтернаціоналу ясно і недвозначно зазначив своє становище до українського питання. Він на рівні з Пурішкевичем з одноï і Ґрабським з другої сторони його прямо не визнає — і кінець!

Зі сказаного видко ясно, що „совєтська Польща“ являється так само тюрмою і загибіллю для української Східної Галичини і взагалі для всіх українських земель, що мали нещастє тимчасово попасти під Польщу, як це зараз під теперішною буржуазною із соціялістичною закраскою Польщею.[1]

Тому для українця, без огляду на його партійну приналежність, можливий тільки

  1. Маленький крайчик тої комуністичної свободи відслонює нам коротка господарка у Східній Галичині за часів большевицької інвазії в р. 1920. А треба взяти під розвагу, що все таки та інвазія відбувалася під кличем „радянської України“ а не „совєтської Польщі“. Отже большевики, занявши під цим кличем частину Східної Галичини — не тільки ціле східно-галицьке правительство, але й повітових предсідателів „Ревкомів“ поназначували з центра. В ґуберніяльних установах велося урядування по російськи або по польськи. (З Затонським і деякими другими „парадепфердами“ можна було говорити й по українськи.) Та комісарем