школу, до якої ходило з 200 дітей, надсилано 10 до 15 шкільних підручників, 12 до 15 олівців та з один десяток пер і це все на цілий рік, або і того ні.
Не від річи додати, що українських підручників (принаймні в одеській ґубернії) майже ніколи не було на складі і я сам нераз був свідком, як учителям і учителькам українських шкіл, ніби „ізза недостачі укр. підручників“ силою давали російські. Мало того. Народний комісар освіти в Харкові Гринько видав наказ, щоб по всіх школах на Україні учено української мови. Одначе цей розпорядок здебільшого зостається на папері через неприхильне становище деяких повітових „наробразів“. І коли не вважаючи на бідність шкільного приладдя по школах, на неприхильне до них становище всяких „наробразів“ і вороже просто відношення инших большевицьких урядів — українські школи все таки розвиваються, навіть часом краще, ніж російські, то це треба завдячити тільки дійсно пожертвування гідній праці свідомого українського учительства, співділанню батьків, а вкінці і гарному відношенню до школи української молоді.
Инші національні школи (польські, вірменські, грецькі та инші) також краще розвиваються, ніж школи російські. І це розуміється — завдячують вони не
