дейських і т. п. повстаннях або взагалі в безпосередній чи навіть посередній боротьбі (як симпатики повстанців) зі совєтською владою — засуджені колись по підозрінню за „контрреволюцію“ і т. д.
Не розглядаючи близче дальших обмежень — вже вище наведені факти дають передсмак того, чого можна надіятися по так спрепарованій „виборчій системі“.
Як відомо окупаційна „красная армия“ на Україні складається в девять-десятих частях з чужого, ворожого українству елементу. Українські частини, о скільки їх ще не зовсім вислано на Мурман, чи на Кавказ, чи де в глуб Росії, порозкидані малюсенькими островцями між московською окупаційною армією, остаються там під строгим „товариським наглядом“ і не мають ніякої змоги як небудь виявити своєї української фізіономії. Вони мусять держатися правила: „скачи враже, як пан каже“, — а то як „неблаґонадьожних“ вишлють їх з України за їхніми братами… Отже той в своїй головній масі чужий, напливовий, нічим не звязаний з Україною і навпаки дуже ворожий до українства елємент „вибирає“ пропорціонально найбільше число заступників. Очевидно саме вибирання є тільки пустою формальністю. На діліж властиво іменується з гори назначених комуністичних діячів,
