яких виборці переважно не бачили і не бачать на очі, або досі ніколи навіть про них не чули.
Друга головна ґрупа виборців — це робітники. Як відомо в зрусифікованих українських містах більшість робітників є неукраїнської народности. Одначе український елємент становить тут всеж таки поважний процент, який зі стихійним поширюванням українства чимраз більш зростає, а в поодиноких заводах чи галузях промислу осягає подекуди й чисельну перевагу. Таке з російського становища некорисне чисельне відношення „реґулює“ центр в той спосіб, що українських робітників валками виселяють з України в глуб Росії чи куди, а натомість з відтам сотнями і тисячами напливають на Україну робітники російської народности (напр. залізничники або гірничники). На оправдання такого „живого товарообміну“ подається, що укр. робітники мусять в самому джерелі революції, в Росії набрати чисто революційного духа та досвіду, а з другої сторони північні „товарищи“ Росіяне мають на меті поширити на „контрреволюційній“ Україні правдиво комуністичного духа. Таким чином центр дбає, щоби з часом український елємент не набрав переваги між робітництвом України. Та російські комуністи навіть до цього робітництва
