шиться ще в десятеро або й двацятеро. Бо поминувиши вже факт, що за трикратної інвазії большевиків на Україну і трикратного їх викидування звідси та постійного повстанчого і партизанського руху в часі самого большевицького володіння — в ріжних протибольшевицьких акціях брала участь переважна часть мужського селянського населення, — коли зважити, що кваліфікація на „кулака“, „куркуля“, „контрреволюціонера“ або йогож симпатика і т. п. дуже розтяглива і неуловима і можна її примінити до всякої нелюбої особи, бож це по більшій части тільки провокаційні наклепи і свого роду аґітаційні средства, — то можна уявити собі, скільки остане дійсно „блаґонадьожних“, яким російські комуністи не побояться уділити четвертину виборчого права… Колиб їхнє число приблизно означити цифрово на 25% загалу селянського населення, — то булоб рішучо за багато.
Та буває, що і так спрепаровані та через густе сито комуністичної самоволі пересіяні селянські „виборці“ не завсігди задовольняють всі бажання комуністичної партії і тут приходиться їм часом боротися з деякими трудностями. Я був напр. свідком таких „виборів“ на селі:
Невелике поміщення „комунистического клуба“ до половини наповнене
