Сторінка:Герасимович. Життя й відносини на Радянській Україні. 1922.pdf/47

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Вже сам державний устрій совєтського царства, опертий на цілковитому економічному підчиненню України російському центру, вказував на те, що Україна дуже погано вийде на тій неприродній спілці. Та життєва практика вийшла далеко поза межі навіть найбільш фантастичних сподівань в тому напрямі.

Треба признати, що Україна, не дивлячися на довгу світову війну, в часі котрої вона прохарчовувала величезні російські армії в запіллю і на свойому фронті, не дивлячися на революцію опісля та важку визвольну боротьбу, серед якої всі воюючі між собою війська та відділи черпали поживу тільки у місцевого населення — вона мала величезні запаси хліба, безчисленну масу худоби, коней, свиний та домашньої птиці. Україна так була забезпечена на всяку „чорну годину“, що могла з легкістю без ніякої посторонньої помочі перебути і 5 літ за рядом цілковитого недороду. І це найбільше кололо в очі захланних Москвичан.

Большевики грабили Україну головно трома шляхами: „развйорскою“, „учотом“ живого та мертвого інвентару, збираючи все, що було вище приписаної ними смішно малесенької і цілковито не вистарчаючої до ведення хазяйства норми та пляновим т. зв. розкулачуванням взагалі. Кромі того найбільш