Большевики цілих три роки „лагодять“ промисел, та замість посуватися вперед, промисловий віз щораз більше котиться назад.
Нагайка в виді чека, та криклива аґітація не а силі справитися із тою промисловою анархією, яку сотворили самі творці „рабоче-селянської республіки“.
Інакше й бути не може. Робітники не задоволені в найпримітивніщих своїх життєвих потребах. Платню місячну дістають таку, що не вистарчає на прожиття одного дня, пайки або смішно малі (і то не на сем'ю, а тільки на працюючого), або ніяких, мануфактури ніякої, а коли що й капне на рік, то від двох до пяти аршин якогось ріденького полотна чи якої иншої тканини на цілу сем'ю. Таким чином робітник з праці своїх рук ніяким способом не може удержати себе, не кажучи вже про жінку та дітей.
І робітники, щоб не згинути голодною смертю, є змушені розкрадати все те, що їм під руки попаде, та нести на базар, або розбірати заводські складові частини, переробляти їх на щось инше (напр. металісти) продавати, або під яким небудь видом покидати завод та займатися спекуляцією, то що. Жінки фабричних робітників майже без виїмки цілими днями
