вини, де їм були би звязані руки і ноги та таким чином зробити їх раз на завсігди нешкідливими. А більш передовим, свідомим, ідейним провідникам украінства грозить нехибна смерть, наколи цілковито не влізуть в російське комуністичне ярмо, бо вже чимало українських діячів переплатили життям свою легковірність.
І Винниченко послухав був большевицьких солодких слів та з доброю вірою поїхав помагати їм будувати радянську Україну. Та, коли побачив наглядно, що на Україні українство пригнетене так, що вже дихати не може і що всякі спроби поліпшити ті невиносимі відносини вважаються контрреволюцією і стрічаються з рішучим опором окупаційних правлячих кол, то використав найблищу нагоду, щоби втекти із сотвореного російськими комуністами раю на Україні і далі продовжати незавидне життя на еміґрації, ждати кращих часів. І добре зробив! Бо як би його були большевики схопили, то без сумніву булиб його „укокошили“ як контрреволюціонера і бандита…
Большевики, заводячи на радянській Україні тільки російську пресу а на українську (яка тільки по мові українська а по духові всеросійська!) дозволяючи тільки в дуже скупих розмірах і то не по всіх ґуберніях України, викидають на закордонну комуністичну українську пресу
