Сторінка:Герасимович. Життя й відносини на Радянській Україні. 1922.pdf/67

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

вже напр. до Ґенуї між членами делєгації не бачимо ані одного дійсного Українця! На такому становищі являються вони сліпими виконавцями приказів з центра (для контролі додано їм ще чимало Москвичів) і ревним сповнюванням їх заслуговують собі довіря, що їм можна з часом евентуально знов повернути на Україну.

Коли Раковський виїзджав до Ґенуї як заступник радянської України, то ходили чутки, що в часі його неприсутности вестиме діла українського „преднаркома“ Мануілський або Затонський. Одначе показалося, що навіть оба ті „товариші“ є для московського центра за великими Українцями і замість них — читаємо — назначено „главнокомандующого южной армієй“ Фрунзе!… Гарнаж то собі „независима“ укр. республіка, коли її голову назначується з російського центру!

І зараз на радянській Україні таке становище; Оскільки російський центр за кордоном реклямує українство, о стільки на самій українській території старається більш визначні і енерґійні українські одиниці усунути в делікатний дипломатичний спосіб і їх місця обсадити ряними Москвичами, Жидами чи Латишами, як самими надійними… А перед українськими комуністами стоїть тепер дуже трудна задача: боротися із тим плановим російським „експортом українства“…