сильства польських обшарників у Східній Галичині. — Це всьо буде — а коли його ще не було і нема, то не можна наводити цього як доказу. Та комуністична лоґіка инакша. Правда один конкретний доказ є, а саме: на якихсь там сходинах підчас страйку в березні 1920. р. в Лодзі та Домбровській Паланці ухвалено резолюцію, щоб не колонізовано Східної Галичини, і Волині[1]. І ще — на його думку — така
- ↑ Теоретично ніхто не ухвалював, щоб колонізувати і Велику Україну, а скілько помимо того Москалів, Лотишів і инших налізло на Україну, а з другої сторони скільки Українців переселено на Мурман та в глуб Росії… Однак це діється під претекстом скріплення революційного елєменту на Україні і ослаблення української „контр-революції“…
потребу такої акції, повинні при тім памятати, що світ належить лише до відважних“.
Давну польську методу політики на два фронти (рівночасно з Антантою проти Австрії і під кличем „Пши Тобє Панє стоїми і стаць хцеми“ з Австрією проти Антанти) видко і тепер. Ціль такої дволичної політики ясна: чи остаточна побіда остане за „правими“ чи за „лівими“ — то Східна Галичина у всякому разі повинна остатися під польською владою. Ріжними дорогами до тої самої ціли! Та чи найдуть вони між українським громадянством таких виродків, щоб за миску сочевиці відважилися продати ворогови окрівавлену, скатовану Рідну Матір? — Мені видається, що у нас не знайдеться таких окаяних батьковбійців…
