а кінець тої балаканини є клич: „Нехай живе польська радянська республіка!“
Тільки дитину можна заспокоїти такими „гарантіями“ в роді „ясно“, „самозрозуміло“ і т. п., якими Карпатський хоче вговорити „деяких молодих українських комуністів“.
Що до Великої України — то не якийсь наймлений письмака — але самі творці російського комунізму і духові та фактичні його вожди з власним підписом і то в зовсім конкретних формах, бо в оріґінальних приказах до „Красной Армии“ і комісарів ґарантували цілковиту суверенність України і ті свої ґарантії закріпили кличем: „Хай живе вільна, незалежна радянська Україна“! — а що на ділі вийшло з того? Де та українська комуністична партія, що так розпиналася за большевизмом і обіцяла правдивий комуністичний рай на Україні?
Як довго її потребували російські комуністичні верховоди як тарана до розбивання національної єдности, як середника до запанування над українським народом, — доти вона була в пошані і мала доступ навіть до самого Лєніна, який — так запевняли — особливо прихильно відносився до неї і до української справи взагалі. Однак з хвилею, коли російські наїздники з великими кличами і обіцянками на устах, з поміччю довірчи-